Nachrichten & Themen
Mediathek & TV
Audio & Radio
SachsenSachsen-AnhaltThüringenDeutschlandWeltLeben

Юля Пшенична: Мої німецькі тижні | Частина 2

09. червня 2022, 21:38 Год.

Вітаю! Мене звати Юля Пшенична. Хочу поділитись з вами моїми враженнями та досвідом від свого нового життя тут, в Німеччині.

Похапцем покинувши дім в Україні (Київ), після місяця війни, коли ми переховувались від обстрілів та безкінечних повітряних тривог, молячись за те, щоб нас оминули ракети та сидячи по декілька годин в коридорі, ми переїхали до Німеччини. Я і двоє моїх доньок (16 і 7 років) опинились самі в дуже дружній, але невідомій країні. І тепер настав час розпочати своє життя з нуля, будучи ніким і будуючи з чистого листа своє майбутнє та майбутнє своїх дітей. Ніколи ще я не була настільки зосередженою та організованою, адже життя в Україні і в Німеччині виявилось нереально різним.

По-перше, мене вразила неймовірна купа різноманітних документів та інстанцій, які ми мали отримати та обійти. Тут мені одразу знадобилась велика папка, в яку я вкладала усі документи. Без цього тут дуже складно і можна потонути у великій кількості паперу. Маючи двох дітей, я повинна була, окрім того, щоб знайти та узгодити своє житло/квартиру в соціаламті, відправити дітей до школи. Відкрити рахунок в банку і отримати картку, оформити страховку та медичні довідки для шкіл, заключити договір на електроенергію та інтернет (wi-fi). Ще ми постійно ходили (і ходимо) на різноманітні та нескінченні терміни. В інтернеті був жарт, що на терміни люди ходять для того, щоб їх там записали на наступні терміни на терміни. Далі були напружені тижні в очікуванні відповідей від моєї фрау в Соціаламті  (працівників дуже мало на тисячі українців, але, від цього мені не було легше). Надіславши купу електронних листів та, не отримавши на них відповідей, я написала від руки на німецькій (дякую гугл транслейт!) листа і вкинула його в поштову скриньку Соціаламту. Відповідь прийшла і, о диво, ми отримали такі необхідні кошти та документи!

Наразі, моєю найбільшою проблемою стала нестача часу. І я почала економити не тільки гроші, але і оптимізувати свій час.

Чим більше я казала що у мене немає часу, тим менше його ставало. Я загнала себе і своїх дітей в нескінченній біганині. Прийшов день, коли я зрозуміла, що час зупинитись, видихнути і уповільнилась (перш за все морально, адже контролювати те, що не можеш – не варто). Розставити пріоритети, ретельно планувати свій день і нічого не випустити з уваги – головне тут, в моєму німецькому житті.

Відтепер, першим чином я перевіряю поштову скриньку (що стала для мене майже близькою родичкою, через кількість уваги до неї)), на яку будь-якої миті приходили листи та терміни. Купила настінний календар і записую важливі справи, щоб вони завжди були перед очима.

Одразу роблю дрібні справи, на які можна витратити до 3 хвилин (адже поки запишеш їх, то можна вже і зробити). Взяла за звичку спершу робити важкі справи, щоб вони не висіли Дамокловим мечем впродовж дня. Так, потроху моє життя з суцільного хаосу почало ставати більш спокійним та ефективним.

Хочу щиро подякувати усім німцям, які допомагають нам адаптуватися та жити в цій чудовій країні!

А всім нам, українцям, хочу побажати терпіння, мужності, миру в нашій країні та наших серцях та впевненості в собі, адже ми надзвичайно сильні і можемо впоратися з усім!