Освітні гонки українських дітей та їхніх мам у Німеччині. Як ми стартували. | Частина 7
Hauptinhalt
10. жовтня 2022, 15:47 Год.
Перші кілька сторінок мого нового блокноту щільно списані. Тут відразу декілька розкладів уроків, імена більше десятка вчителів, таймінги шкільних дзвінків. Ні, я не студентка, яка у свої 35 років здобуває другу вищу освіту. Я – мама двох дітей, які змушені навчатися відразу у двох школах – німецькій та українській.
На початку липня я уже писала в «Нашому щоденнику» про наш досвід навчання у Німеччині.
Тоді я ще не знала, що мого сина-четвертокласника (та й усіх українських четвертокласників з цієї німецької школи) не переведуть у старшу школу, і він, як і молодша донька, й надалі залишиться навчатися у збірному класі з українських дітей. Там водночас перебувають діти різного віку і навчання відбувається фактично без підручників та без будь-якої освітньої програми. Думаю, ви можете собі уявити, що це за навчання…
Отже, з 29 серпня моя донька-третьокласниця Віта ходить в один клас із першачками і другокласниками. Син Святослав, українські однокласники якого пішли вже у 5-й клас, змушений й далі навчатися у початковій школі. А це означає, що він втрачає цілий рік і після повернення додому (а ми не плануємо залишатися у Німеччині) не зміг би знову приєднатися до своїх друзів.
Чому змушений? Тому що вибору нам, на жаль, не дали. Ходити до німецької школи ми зобов’язані. Навіть при таких умовах. Тож ми зробили свій власний вибір і вирішили поєднувати навчання в українській та німецькій школах. І таке рішення прийняли тисячі українських мам і дітей, які зараз у Німеччині та інших європейських країнах.
Тож як у нас відбувається це подвійне навчання? Зранку підйом о 6:30. О 7:30 починаються уроки в місцевій школі. На щастя, їх не багато – чотири. Потім діти повертаються, швидко обідають і під’єднуються до онлайн-уроків з України. З донькою у цій ситуації простіше – українські уроки відбуваються у другу зміну, тож вона на них встигає.
А от із моїм п’ятикласником все набагато складніше. Програма «Інтелект України», одинадцять предметів, нові незнайомі вчителі, шість-сім уроків щодня і перша зміна. Маємо зранку накладку уроків і встигаємо підключатися лише до двох-трьох. Тому в українській школі ми написали заяву на сімейну форму навчання. У цій ситуації нас дуже рятують друковані посібники, робочі та домашні зошити до кожного предмету, які учням, що навчаються за цією програмою, видають щомісяця. Їх нам до Німеччини передав батько. І буде передавати регулярно й надалі. Так, за це доведеться платити, але воно того варте.
Дистанційні уроки проходять на платформі Google Classroom. Вся інформація чітка і систематизована. Там вчителі-предметники залишають свої повідомлення учням, прикріплюють навчальні відео й домашні завдання. Загалом, як на мене, дистанційна освіта в українських школах – на дуже високому рівні й може стати прикладом для інших європейських країн. Коли я розповідаю про все це німцям, вони дивуються і багато розпитують.
Але повернімося до нашої освітньої гонки… Після онлайн-уроків обов’язково даю дітям відпочити. Стараюся організувати їм прогулянку надворі. Через півтори-дві години сідаємо за виконання домашнього завдання з української школи. Домашку із німецької школи дозволяю дітям не виконувати. Окрім німецької мови. Із сином опрацьовуємо уроки, які він пропустив. Стараємося це робити щодня поступово, щоб потім не довелося вчити все й одразу. Підтримую його і допомагаю. Для пояснення тем з фізики і математики онлайн підключається навіть тато (він у нас в цьому сильний), тож навчаємося всією сім’єю.
До речі, оскільки дистанційні заняття в доньки і сина відбуваються майже паралельно довелося придбати ще один ноутбук. А ще – додатковий стіл. Облаштувала їм робочі зони у різних кімнатах. А для себе особисто купила пачечку таблеток валеріани)))
Так, навчання дітей у двох школах – це справа непроста. Навіть більше – дуже-дуже складна. Але ми зважили всі «плюси» та «мінуси» і зробили цей вибір. Для себе я чітко усвідомила, що цього навчального року мій час буде максимально присвячений дітям. Я пообіцяла собі не забувати, що ми всі заручники цієї ситуації. Що дітям більш важко, аніж мені. Що потрібно бути мудрою і лояльною, допомагати і підтримувати.
Дорогі українські матусі! Я знаю, що ми з вами справимося, бо ми сильні. Як і наша Україна. Усім цікавого і результативного навчального року!
P.S. Таблетки валеріани (Baldrian) продаються у Rossmann без рецепту ;)
Юлія Осінська, журналіст з Ірпеня
